Ми всі мандруємо стежинами сумнівів. Хто з нас, скажіть, не сумнівався? Якщо хтось буде це вперто заперечувати – не дуже повірю. Як і Тома не повірив друзям-апостолам, які бачили Воскреслого.
Бог не трактує наші сумніви, бунт, як смертний гріх і не обіцяє нам за це у “винагороду” котли смоли у пеклі. Він розуміє людину у болючих пошуках, терзаннях. Терплячий Іов сумнівався і кричав у мовчазне небо і аж у самому кінці був почутий. Еклезіаст у пошуку складних сенсів замовкав перед таємницею незбагненних для його розуму процесів у світі. Тома відмовився вірити просто, “за компанію”. Це шлях людей, які не погоджуються вірити лише тому, що так роблять всі. І це, як мінімум, гідне похвали. Хоча б тому, що вони не бояться не бути, як усі. Бути в меншості.
Конфлікт між розумом і вірою існує доти, поки розум не визнає межі власного безсилля. Відмовиться від небезпечної монополії на ВСЕ життя людини. Якщо ні – чекай біди! За прикладами ходити далеко не потрібно. На чолі драматичних процесів в історії людства стояли дуже розумні люди. Ризикну сказати – надзвичайно розумні. Але вони ніколи не дозволили собі довірити світ власного розуму вірі. І тоді цей розум, немов звір-хижак ставав смертельно небезпечним. Розумні люди без віри ставали причинами воєн, вбивств, тиранії, розпалювання міжнаціональних конфліктів, поширення фальшивих вчень в лоні Церкви. За цим всім стояли дуже розумні люди. Але без віри!
А бувало і навпаки: люди примітивного духовного покрою, не прагнучи знань, ставали закостенілими релігійними фанатиками і спричинювали численні проблеми для себе і інших. Приходили до хибних уявлень про світ, про віру, про людину.
Якщо розум відважиться скзати: «Все, а далі я капітулюю», то на горизонт людського життя прийде її величність віра. І це жодним чином не приниження для розуму. Навпаки. Розум завдяки вірі підніметься на височезного верблюда і бачитиме значно далі. Якщо розум одружиться з вірою він ширятиме у висоті польоту, насолоджуючись глибоким спогляданням і гармонією духу.
Віра освячує наші інтелектуальні пошуки. Надає їм сенсу. Тома вирішив цей надуманий конфлікт тоді, коли споглянув на пробитий бік Христа.
Життєдайні ребра ставали джерелом духовного заглиблення і роздумів для багатьох святих і містиків християнства. Багато вчених в процесі тривалих інтелектуальних пошуків здіймали шапку перед вірою. Щоправда це часто відбувалося аж на смертельному ложі.
Без віри нагромадження знань рано чи пізно виснажить людину. Розум і віра приречені пересіктися. Перед ранами Христа Тома нарешті вгомонився. Його бунтівливий норов привів до життєдайних ран Бога. Ми не дізнаємось ніколи чи справді він вклав отой свій перст у пробите ребро Христа. Але певним є одне – саме там він віднайшов те, що шукав – живлюче джерело втомлюючих пошуків.
Отець Лука Михайлович
